Раніше цим словом називали багаж або рухоме майно загалом. Сьогодні воно також вживається в біржовій торгівлі, де позначає цінні папери.
Однак у контексті Другої світової війни слово «ефекти» позначає особисті речі, які ув’язнені мусили віддавати по прибуттю до в’язниць та концтаборів і частково отримували назад після звільнення.
Гаманці, посвідчення особи й інші документи, фотографії, листи… але також ручки, портсигари, біжутерія, обручки, кишенькові та наручні годинники — усі ці предмети розповідають про життя ув’язнених до арешту й унаочнюють його втрату.
У концентраційних таборах існували так звані «камери ефектів» для зберігання вилученого одягу та інших предметів.
Якщо ув’язнених переводили в інші табори, що траплялося дуже часто, СС відправляла «ефекти» за ними.
По-іншому було в таборах смерті. Там злочинці просто відбирали речі в жертв та вивозили їх. Нацисти перетворювали свою здобич з таборів на гроші, якими вони поповнювали військовий бюджет.
Ефекти в Архівах Арользена в основному походять з концтабору Ноєнгамме та в меншій кількості з концтабору Дахау.
Крім цього, в архіві є інші, менші фонди, зокрема з концтабору Берген-Бельзен і від гамбурзького гестапо. Колишніми власниками та власницями переважно були жертви політичних переслідувань або примусові робітниці та робітники, що утримувалися в концтаборах. Вони походили з понад 30 країн, переважно з країн Центрально-Східної та Східної Європи. У фонді з концтабору Дахау також можна знайти багато «ефектів» німецьких ув’язнених.
Майно єврейських ув’язнених концтаборів наявне в фондах лише в невеликому обсязі; більшість речей належала угорським євреям, яких не вбили в таборах, а в останні місяці війни депортували на примусові роботи до Ноєнгамме. Так само мало у колекції й «ефектів», які належали сінті та ромам: їх також убивали в таборах смерті, а їхнє майно потрапляло до державної скарбниці нацистів.
У концтаборі Ноєнгамме голова місцевої адміністрації, штурмбанфюрер СС Крістоф-Хайнц Герінг у квітні 1945 року дав доручення унтершарфюреру Францу Вульфу знайти місце для зберігання речей ув’язнених концтабору Ноєнгамме та його філіалів.
Вульф поїхав до свого рідного міста Лунден та розпорядився, щоб предмети зберігалися у кегельбані одного з готелів.
Незабаром після визволення майно ув’язнених перейшло на збереження до британських військ.
У 1948 році британці передали речі в Центральне відомство з управління майном в Штадтгаґені (з 1955 року — Відомство з внутрішнього повернення майна) з дорученням повернути речі колишнім власницям та власникам.
Ефекти з концтабору Берген-Бельзен зберігалися в дуже поганому стані у відділенні Рейхсбанку в Люнебурзі. Їх розкрадали й умисно нищили. Тільки приблизно у ста випадках можна було встановити особи їхніх колишніх власників та власниць.
Управління «ефектами» з концтабору Дахау перейняли колишні ув’язнені. Багато речей було передано напряму тим, хто вижив.
Однак це не завжди було можливо, наприклад, з ув’язненими з таборів-філіалів.
У 1963 році, після тимчасового перебування в різних інституціях, предмети зрештою потрапили до Арользена.
Архіви Арользена почали шукати законних власників та власниць — тих, хто вижив, або їхні сім’ї.
У 1963 році в архіві нараховувалося понад 4700 конвертів з особистими речами колишніх ув’язнених для зберігання та повернення.
На сьогодні багато сотень «ефектів» були передані колишнім ув’язненим або їхнім нащадкам. Предмети, які досі зберігаються в архіві — це «ефекти», власників і власниць яких не вдалося знайти протягом багатьох десятиліть.
В останні роки нові можливості пошуку онлайн та міжнародна мережа добровольців дозволили повернути багато речей. Станом на грудень 2021 року в Архівах Арользена зберігається ще близько 2500 конвертів з «ефектами» колишніх ув’язнених, законних власників і власниць яких досі не встановлено.
На нашому веб-сайті ви можете дізнатись більше про нашу роботу. А також про те, як ви можете долучитися до збереження пам'яті та історії.
Архіви Арользена